четвер, 23 січня 2014 р.

За мир, за волю, за кращу долю!

Останні події це не кінець, це тільки початок. Режим захищається, режим стоїть, режим укріплюється, але з ним сильнішає й народний гнів. Попереду довга боротьба, і не відомо що буде завтра, але сильні духом люди зараз потрібні як ніколи. Вставайте, пробуджуйтесь, рвіте кайдани та робіть посильний внесок в загальну справу. Наша справа - свята, бо вболіваємо за волю народа. І не має значення хто ти, націоналіст, соціаліст, комуніст, анархіст чи прибічник "третього шляху", бо режим знищить усіх, а значить і боротися треба усім. 

Ставайте до боротьби, українські трударі! 
За мир, за волю, за кращу долю!

Пролетарський націоналізм

Пропонуємо вашій увазі тези наших російських товаришів з Організації соціалістичного покоління з приводу поняття «пролетарський націоналізм»

«Складовою нашої позиції в національному питанні є пролетарський націоналізм. Для людей, знайомих з політичної картиною, зокрема, з лівою і марксистською політикою, таке словосполучення може здатися дивним, адже націоналізм традиційно відносять до "правих" елементів. Прояснити нашу позицію мають наступні тези, присвячені нації і національному питанню.

Тези про націоналізм

1. Націоналізм є різновидом патріотизму - квазіідеологією, заснованою на відношенні особистості (спільності) до суспільства (соціально- історичного організму) . Це відношення відображено в понятті "вітчизна", яке, залежно від характеру цього відношення, може бути пов'язано з такими соціальними утвореннями як плем'я (племінний патріотизм , трибалізм ), держава (державний патріотизм, етатизм) або нація в нашому випадку.

2. Нація - це сукупність людей, які мають спільну батьківщину, а сам концепт "батьківщина" стає основою політичної спільності. Підданці однієї держави як правило живуть в одному соціорі, але вони необов'язково сприймають його як свою спільну вітчизну. Вони об'єднані лише загальною політичною владою, яка сама себе визначає як "вітчизна" і виступає як зовнішня сила по відношенню до всіх хто цю владу не формує, але при цьому знаходиться в залежності від неї (муштровані селяни йшли на війну з примусу, але не по свідомості загальної необхідності в цій війні і навіть коли вони захищали свій дім, вони захищали себе, а не спільну вітчизну) . Умовами такої спільності є спільність території (приналежність до одного геосоціора , тобто країни), спільність економіки (внутрішній ринок і економічні відносини, що зв'язують всі частини соціора в один господарський організм) і спільність культури (особливо загальний менталітет і мова).

3. Нація може формуватися навколо одного етносу та його культури (етнонація) або навколо соціора в цілому, синтезуючи елементи різних етнічний культур (соціонація) . Відповідно різним буде і націоналізм - етнічним (коли приналежність до нації визначається приналежністю до етносу) або громадянським (коли членом нації є кожен хто вважає даний соціор своєю батьківщиною, а його інтереси власними). При цьому важливо відзначити що сама нація - це об'єктивне утворення (але не природне, а соціальне), оскільки хоча і створюється національним рухом, формується в історичних умовах, що не залежать від свідомості людей. Тобто сама нація і нація, як її представляє націоналістична ідеологія - не одне і те ж.

4. Націоналізм сам по собі - не ідеологія (оскільки містить в собі тільки ставлення до суспільства, ще не оформлене з т.з. інтересів різних сил цього товариства і тому ще не містить інструкції для політичної діяльності), але як будь-яка форма політичної свідомості, він має ідеологічний характер. Ідеологіями є консерватизм, лібералізм і соціалізм, їх варіанти і поєднання. Відповідно немає націоналізму взагалі, а є націоналізм консервативний (основна частина націоналістичних ідеологій ), ліберальний і соціалістичний, націоналізм як самоідентифікація різних політичних сил.

5. Через класову неоднорідності нації, націоналізм також має класовий характер. Відповідно трьом основним класам капіталістичного суспільства, можна виділити буржуазний , дрібнобуржуазний і пролетарський націоналізм. Буржуазний націоналізм розглядає національну буржуазію (ширше - еліту, привілейований прошарок) як рушійну силу нації, протиставляючи її іноземній або транснаціональній. Дрібнобуржуазний націоналізм або ігнорує поділ нації на класи, або закликає до класової співпраці в ім'я єдності нації, при цьому завжди в якості спільного ворога розглядається інша нація чи етнічна спільність (наприклад, американці, кавказці, євреї та ін.). Пролетарський націоналізм бачить рушійну силу нації в пролетаріаті (ширше - трудящих, маси), при цьому в якості ворога нації розглядаються внутрішні паразити (експлуататори, клептократії, кримінальні елементи та ін.) Націоналізм як соціальне явище поєднує в собі всі три типи, але є націоналізм і є націоналізми.

6. Протилежність націоналізму зазвичай називають інтернаціоналізмом, що означає відношення до людства в цілому і окремо від національних відмінностей. Однак не можна сказати що інтернаціоналізм є запереченням націоналізму (тобто антинаціоналізм) яким може бути тільки інший націоналізм. Як і націоналізм, інтернаціоналізм неоднорідний. Протилежностями трьох типів націоналізму відповідно будуть транснаціоналізм або глобалізм (квазіідеологією транснаціональної буржуазії , що пропонує стирання національних кордонів заради полегшення ринкових відносин), космополітизм (заперечення національної ідентичності та специфіки як таких, абстрактний "загальнолюдський" гуманізм) і пролетарський інтернаціоналізм (міжнародне співробітництво пролетаріату, ідея "дружби народів") . При цьому "протилежності " нерідко поєднуються - наприклад, расизм зазвичай включає в себе дрібнобуржуазний націоналізм і космополітизм, протиставляючи себе будь-якому іншому націоналізму і інтернаціоналізму. Поєднання будь-якого націоналізму з інтернаціоналізмом можна назвати наднаціоналізм (націоналізмом, що виходять за свої межі) .

7. Будь-яка культура завжди має два аспекти - локальний (національний) і глобальний (загальнолюдський ), точно так само як і особистість містить у собі індивідуальне і колективне, при цьому одне не може суперечити іншому, тому що обидва відносяться до однієї і тієї ж сутності. Наприклад, наука одночасно локальна (як частина культури) і глобальна (як відображення природи). Ідеологія створюється в конкретному суспільстві і в конкретній культурі, але при цьому вона за своїм призначенням адресована будь-якому суспільству з будь культурою (оскільки відображає в першу чергу загальні - економічні протиріччя, з чого випливає що не можна ототожнювати лібералізм і західну культуру, в якій він спочатку виник), і навпаки - вона може створюватися як універсальна, але при цьому у неї завжди будуть національні варіації (як це було у випадку з радянським, китайським, кубинським та ін соціалізмом ) .

8. З огляду на спільність класових інтересів (які також мають локальний і глобальний аспекти) пролетарський націоналізм тотожний пролетарському інтернаціоналізму, обидва представляють собою різний масштаб однієї і тієї ж класової боротьби. Розбіжність між ними (наприклад, сприйняття гастарбайтерів як ворогів російського пролетаріату) обумовлено виключно впливом буржуазних і дрібнобуржуазних тенденцій. Подолати це протиріччя повинен соціалістичний наднаціоналізм .

9. Нація є продуктом індустріального суспільства, типом суспільства на індустріальній стадії. За цим некоректно, з одного боку, говорити про наявність націй в минулому, а з іншого боку, розглядати саму націю як щось вічне і незмінне. Наступною стадією після нації повинна бути наднації як об'єднання соціора на основі більш розвиненої економіки та ідеології (як, наприклад, СРСР), яка може включати в себе кілька націй (також як і в нації можна виявити окремі субнаціі). Метою соціалістичного наднаціоналізму також має бути будівництво глобальної наднації (як глобального проекту, альтернативного буржуазному глобалізму і містечковому націонал-сепаратизму) , в якій би було поєднано все найкраще що створено у всіх культурах.»

субота, 18 січня 2014 р.

До відродження української "червоної" ідеї!

Коли "червона" ідея під ліберальною та правонаціоналістичною пропагандою стала уособлюватись із сталінізмом, уярмленням українського народу та російським імперіалізмом, ми закликаємо повернутись до традицій українських народників, соціалістів та марксистів та згадати забуту спадщину. Ми повинні згадати, що колись червоний прапор був символом соціальної та національно-визвольної боротьби в Україні, а не символом диктатури; згадати ідеї Івана Франка, Лесі Українки, Лева Юркевича, Василя Шахрая, Миколи Зібера, Юліана Бачинського, Миколи Скрипника, Романа Роздольського та ін; використовувати ті знання зараз, у часи нового уярмлення українського народу олігархами, бандитами та провідниками російського імперіалізму. Повернення до української "червоної" ідеї є найбільшим нонконформізмом у сучасній "великій" та "вуличній" політиці, спроба поєднати комуністичну ідею, ідею національного визволення через соціальну революцію та національне відродження у самостійній українській соціалістичній державі без партій і самопроголошених диктаторів.


Янукович підписав усі прийняті Радою закони.

Янукович підписав усі прийняті Радою закони під час скандального голосування руками 16 січня. Про це йдеться у повідомленні на сайті президента. 

Зокрема, Янукович підписав такі закони: 
1.Про внесення змін до закону "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян"; 
2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень під час проведення футбольних матчів; 
3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі";
4. Про внесення змін до регламенту Верховної Ради;
5. Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу щодо заочного кримінального провадження";
6. Про внесення зміни до закону "Про безоплатну правову допомогу" щодо відтермінування набрання чинності положеннями пункту 6 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення";
7. Про внесення зміни до статті 197 Податкового кодексу України щодо звільнення від обкладення податком на додану вартість операцій із ввезення на митну територію України природного газу;
8. Про внесення зміни до статті 297 Кримінального кодексу щодо відповідальності за осквернення або руйнування пам'ятників радянських воїнів-визволителів, учасників партизанського руху, підпільників, жертв нацистських переслідувань, а також воїнів-інтернаціоналістів та миротворців;
9. Про внесення зміни до Кримінального кодексу щодо відповідальності за заперечення чи виправдання злочинів фашизму;
10. Про внесення змін до закону "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань".

Разом з тим, як повідомляють деякі регіонали, в Партії регіонів, 95 % депутатів з фракції самі не знали, за що вони голосують.
Тому ж невеликій кількості членів фракції, які запитували голови Ради Володимира Рибака про доцільність їхнього голосування, спікер відповів, що на прийнятті цих законів наполягав президент при особистій зустрічі.
У четвер більшість у Верховній Раді ухвалила низку законів без обговорення і без участі депутатів від опозиції, голосами членів фракцій Партії регіонів, КПУ, а також деяких позафракційних.
За частину цих законів голосували відразу за основу і в цілому, і без електронної системи - підняттям рук.

Прийнявши ці антинародні та антидемократичні закони, влада дала чітко зрозуміти, що стала на шлях до диктатури та авторитаризму, півторюючи російський сценарій. Варто зазначити, що теперішня диктатура є диктатурою великого капіталу та його власників - олігархів, але при цьому за "скандальні закони" голосувала так звана "Комуністична Партія України". КПУ остаточно продалася олігархічній верхівці та буде усіляко підтримувати бандитський режим.


пʼятниця, 10 січня 2014 р.

Розклейка листівок

 Активістами артемівського, нікопольського та маріупольського осередків Націонал-Комуністичного Фронту, була проведена розклейка листівок з агітацією проти інтеграційних ідей.

 







Революція та пропозиції


За останні роки в Україні з'явилося дуже багато революційних антиурядових організацій. Деякі продовжують свою діяльність, деякі вже розпалися, деградували чи зовсім зникли. Їх переважна кількість базуваласть на субкультурних молодіжних рухах, які знаходяться й досі дуже далеко від розуміння таких речей як політика, економіка, соціальна сфера. Одиниці з цих рухів пропонували якісь реальні схеми дій, реальні програми здійснення тієї революції та розбудови нової української держави. Але ці рухи згодом втратили свою силу через великий відтік людей в інші, маргинальні або взагалі реакційні, рухи. Постійні розколи, жага лідерів до влади та керування людьми, або просто перехід, в силу свого віку, неосвічених молодих людей на реакційні позиції, роблять будь яку революцію або ж народний бунт чи локальний спротив в містах неможливим. Більше того усі ці рухи є молодіжними та спрямовані на молодь, яку вони рясно годують дешевим популізмом на різні теми. Частіше за все їх популізм базується на усіляких історико-культурних аспектах. Така діяльність сама по собі є шкідливою, бо відвертає увагу тієї ж молоді від реально існуючих соціально-економічних проблем. До того ж, була і є, практично відсутньою реальна, справедлива та продумана критика влади або партій. Антивладні виступи починаються та закінчуються на дитячих картинках в інтернеті або графіті на вулицях. Це смішно та сумно водночас. Тобто виявляється, що рух, який позиціонує себе як революційний, як пропонуючий новий, діалектично обумовлений соціально-економічний устрій, буквально розбудову нової небачаної держави чи бездержавного устрою, займається дрібним хуліганством. Прикро й те, що молоді люди приєднуються до таких рухів, але заради чого? Більшість зовсім не бачила в очі своїх товаришів, не приймала участі в акціях, хтось приєднується лише заради стадного інстинкту та заради приналежності до якоїсь елітарної групи у суспільстві. Так звані "революційні" суспільно-політичні рухи є ні що іншим, як звичайними молодіжними субкультурами, в які можна вступити та вільно піти, коли набридне. Товариші, так справи не робляться, у такий спосіб існування ніколи жоден з рухів не збере навколо себе достатньо людей, чи хоча б приверне до себе увагу суспільства. Тому, люди які дійсно бажають щось змінити в країні, повинні починати реально працювати, в першу чергу працювати своєю головою, бо практично не існує ніяких реальних пропозицій щодо розбудови нового устрою, будь якого. 


Зараз, ми вважаємо, прийшов час починати діяти, але діяти зі зброєю у руках, і цією зброєю повинні бути адекватні, розумні, обгрунтовані пропозиції, які базуються не тільки на пустих гаслах із історії революційних рухів. Найближчим прикладом відсутності таких дій, є те що, на жодний євромайдан не прийшла жодна революційна організація та не сказала - "Ми проти інтеграцій, ми проти знищення вітчизняної промисловості, ми проти встановлення іноземного контролю, ми проти того, щоб українські робітники втрачали робочі міста". Жодна! Де та революція? Де ті робітники? Де ті великі розуми, що повинні вести революцію? Нема, але є дуже багато бовдурів, що кричать самі не знаючи що. 



Революція сама по собі, або від малювання смішних картинок не зробиться, ніхто нікуди не вийди, бо народ заляканий або ледажчий. Революція спочатку робиться в головах, а потім з тих голів виходить на вулиці, а якщо в головах порожньо, нема ідей, нема роздумів, то нічого й не буде. Маси не привернеш смішними картинками із Януковичем або опозицією, людям потрібні рішення. Тому давайте відкинемо субкультурщину, балаканину у соціальних мережах та почнемо дорослішати. Зараз потрібні дорослі люди з дорослими пропозиціями та реальними рішеннями.

"Єврореволюція"


Останні події в Україні під гучною назвою "Єврореволюція" показали усю суть не тільки нинішньої влади, але й опозиційних партій. Показали їх неспроможність до рішучих дій, ідеологічну слабкість, та як завжди буває з будь якими партіями, лобіювання інтересів олігархії, видаючи їх за інтереси загальнонаціональні. 1 грудня, коли праві хлопці з різних організацій билися із "Беркутом", тоді ще була невелика надія на те, що цей ліберальний спектакль переросте у національну революцію, але ж ні, виявляється в нашій країні гроші сильніші за будь яку ідею. Ми не підтримую правих, але поважаємо мужність, сміливість та рішучість - те, чого ніколи не було в жодного політика. Налякана можливими діями з боку влади по відношенню до їх шкур, опозиція швиденько сдала тих хлопців, і в той момент вони показали всю свою продажну суть. 

Люди вже майже місяць мерзнуть на тому майдані, і що з того вийшло - нічого. Що це за революція з танцями, дискотекою, купованими зірками та бескінечним самопіаром? Вони кричать "Слава Україні!", це привітання націоналістів, а хіба вони націоналісти? Згадайте хто такий Порошенко, згадайте що це саме він є засновником "Партії Регіонів", загадйте що це він був ще у СДПУ(о) у Медведчука. Коли це Яценюк та Кличко встигли стати націоналістами? - коли це стало їм потрібно! Тягнибок та Фаріон, зараз їх підтримує дуже багато людей, але ніхто не хоче й слухати про те, що вони обидва були членами КПРС! Ніхто з них не націоналісти, справжній націоналіст ніколи б не виступав за продаж Вітчизни закордонним банкірам та урядам. Це не націоналісти, а запроданці та пристосуванці!

Цікаво ще й те, а що буде з Тимошенко коли вони переможуть? Якщо вони її дійсно випустять із тюрми - це буде означати їх політичну смерть, бо вона є справжнім політичном лідером, який дійсно зможе повести за собою їхній електорат, до того ж цього буде вимагати Європарламент. То ж що вони виберуть - політичну смерть чи зраду свого колишнього лідера?

Товарищі, це не революція, це ще один помаранчевий майдан, який навряд чи чимось закінчиться. За опозицією стоять все ті ж олігархи - тепер Фірташ та Порошенко замість Ахметова. Ви бачили 5 канал, ви бачили як там подається інформація, ви бачили що кожні пів години йде піар цієї комічної трійці, що всі новини висвітлюються тільки з того боку, який потрібен опозиції та заходу. Вгадайте, кому належить 5 канал? - правильно, Фірташу.

Чого усі чекають від опозиції та можливої асоціації або майбутнього вступу України в ЄС? На що вони сподіваються? Євросоюз чітко заявив про свою позицію на рахунок України. Не буде ніякої фінансової підтримки взагалі, проте будуть колосальні обмеження по нашій внутрішній економічній та політичній діяльності. Але ніхто цього й слухати не хоче, "скоріше в Європу, там нас нагодують". Це називається надіятися на "авось". Непотрібна нам ніяка Європа чи Росія, Європу нам потрібно будувати в Україні, оце повинна бути позиція справжнього націоналіста. Товарищі, не обманюйтесь, любіть Україну!