пʼятниця, 29 березня 2013 р.

Наша позиція щодо національного та національно-культурного питання.

Історичний досвід показує, що національна нерівність і національний гніт є неминучим наслідком існування національної буржуазної держави. Тому національна держава з існуванням у ній капіталістичної системи та паразитуючої буржуазії є знаряддям гноблення не тільки пролетаріату, який частіше не є національно єдним за своїм етнічним складом, але й плекання до шовінізму та імперіалізму, що є недопустимим. Така держава лише знищує національну гідність інших народів та підриває свій авторитет на міжнародній арені. Навіть в разі створення національної соціалістичної держави, цих негативних факторів не можна буде позбутися, і рано чи пізно вони будуть проявлятися у політиці та будуть узаконені. За таких умов буде порушені принципи інтернаціональної солідарності трудящих.

Так як ми вже казали, ми не є догматиками, тому у світлі сучасних подій ми вважаємо необхідним відійти від деяких постулатів марксизму, а саме у національному питанні. Антинаціональні погляди та політика є ворожими для окремої держави, в нашому випадку – України. Історичний досвід нашої країни вчить нас що українська нація будувалась не на етнічній приналежності, але на спільному соціокультурному, мовному та класовому принципі. Саме ці фактори згуртовували робітниче та селянське населення України у боротьбі з іноземним імперіалістичним пануванням ще з феодальних часів (напр.. повстання Мухи у 1490 р; Коліївшина 1768-1769 рр.). В ході історичного процесу на Україні не сформувалося генетично єдиного етносу, це було обумовлено практично постійною асиміляцією з іноземними окупантами і завойовниками на протязі всієї історії. Визнання народної культури, історії та мови є факторами які характеризують патріотичність громадянина та спонукають його зайняти активну позицію під час революційних подій у країні.

Тому виходячи з цих тверджень ми вважаємо соціокультурний, історичний та мовний принцип притаманний для формування та самоідентифікації націй також і другим фундаментальним принципом формування революційного спротиву. Ці фактори грають найважливішу також у боротьбі проти панування руйнуючої культури масового споживання, яка культивується світовою капіталістичною системою, і слугує лише за для її збагачення та перетворення пролетаріату у деградуючу масу рабів не спроможну на спротив. У сучасному світі глобалізації, примітивна культура масового споживання є засобом утримання робітників та населення у аморфному та аполітичному стані, стані в якому увага людини не може сфокусуватися на реальних проблемах суспільства. Також цьому допомагають багато численна реакційна націоналістична пропаганда, яка використовує ідею генетичної приналежності, не тільки відволікає пролетаріат від класової боротьби, але й розділяє його нацьковуючи пролетарів один на одного. Це безумовно грає на руку великому капіталу, який використовує принцип «розділяй і пануй».

Таким чином політика спрямована на захист та розвиток народної культури, мови та історії зіграє значну роль у революційному спротиві пригноблених мас пролетаріату проти не тільки українського капіталізму, але й світового, з яким український капітал активно взаємодіє та співпрацює.

Сергій Романовський