 |
| Хо Ши Мін |
Народився майбутній вождь 19 травня 1890 десь
у провінційних джунглях колоніального французького В'єтнаму в сім'ї небагатих
селян. Закінчивши школу, він став працювати шкільним учителем, а потім
відправився в Сайгон освоювати нові професії. Авантюрист і романтик, він не
любив сидіти на одному місці. У 1911 році молодий Хо відправляється до Європи
на французькому кораблі в якості звичайного матроса. Пізніше він працював коком
на різних судах, навіть побував декілька раз в Америці. У
Лондоні він працював на кухні гриль-бару готелю «Карлтон». Але почалась Перша
світова війна, і хитрий молодий в'єтнамець відправляється не на поля битв, а
перекочовує до Франції, де примикає до французьких лівих угруповань. Французька
преса починає друкувати його перші опуси -- «Мир - хатам! Війна - палацам!
В'єтнам - в'єтнамцям! ». Тоді він звався Нгуен Ай Куок (що означало -
Нгуен-патріот). Весь цей час невтомний Нгуен освоює нові заняття - працює
водієм, садівником, двірником, ліфтером, помічником фотографа. Пам'ятайте подвиги
Гасконської вискочки Д'Артаньняна? Куди йому до простого двірника в'єтнамського
Хо Ши Міна - в 1919 році, у Версалі при підписанні мирного договору між
світовими державами, бідний, нікому невідомий і офіційно нікого не представляючий
Хо, звернувся до керівників держав-переможниць Першої Світової війни з вимогою
(!!!) представити свободу народам Індокитаю (знаменитий «Зошит вимог
в'єтнамського народу»). Його не зуміли посадити у в'язницю, але й свободу
народам звісно теж не дали. Щоб не втратити життєвий тонус, Хо вступає в щойно
організовану французьку компартію (у самому В'єтнамі про комунізм в ті часи і
не чули). У 1921 році з друзями створює антиколоніальний союз і друкує безліч
статей про пригнобленні народи. Їх з цікавістю читають французькі бідняки і
поліція. Але Хо бачить, що толку за великим рахунком - нуль, йому вже за
тридцять, і настав час робити великі справи.
Єдина країна, яку в той час хоч якось цікавила
світова революція і колоніальний рух, була СРСР. Хо прибув до Москви в 1923
році, і ось тут і настав його час. Вже наступного року він бере участь у 5-му
конгресі Комінтерну, проходить «курс молодого бійця» і вивчає тактику
революційної боротьби ( «гвинтівка народжує владу»). Здібного учня відправляють
з відповідальним завданням назад до Азії - з 1925 по 1927 рік він працює
перекладачем у радянському консульстві в Кантоні (Китай). У ті роки там жило
безліч в'єтнамців і товариш Хо організовує «Товариство революційної молоді
В'єтнаму », а трохи пізніше - на пару з індійському комуністом М. Роєм, створює
«Лігу поневолених народів». Далі Комінтернівського "Штірліца"
відправляють в Таїланд, потім до Гонконгу. У 1930 році створюється комуністична
партія В'єтнаму, яка за наполяганням Комінтерна розширюється до компартії
Індокитаю. Пік тодішньої кар'єри Хо - керівництво Східним Бюро Комінтерну на
Третьому з'їзді комуністичної партії Південних морів у Сінгапурі. Потім знову
Гонконг, Шанхай та втеча в СРСР. У 1934-38 він навчається в Москві, в
комуністичному університеті - а йому
самому було вже під п'ятдесят. Сам Хо Ши
Мін написав посібник «Досвід російських і китайських партизан» та історію В'єтнаму у віршах.
В біографії цієї людини вражає неймовірна
успішність і вражаюча здатність скористатися ситуацією. Він зумів вціліти в
СРСР під час великої сталінської чистки. Він більше двадцяти разів міняв
професії, збігав, особливо ніде не затримуючись, з більш ніж 30 тюрем, був
неодноразово засуджений до смерті, і навіть заочно похований, такий собі
невловимий вєтнамський «Джо». Хо Ши Мін міняв свої імена та прізвища понад 100
разів. Останній раз йому це допомогло в 1945 році, коли після капітуляції
Японії і до повернення французьких військ, країною правив імператор Бао Дай.
Він відрікся від престолу, дізнавшись, що новий лідер повстанців Хо Ши Мін і
невловимий партизан Нгуєн Ай Куок насправді одне і теж лице. Очоливши новий
уряд, Хо відправився в 1946 році до Франції для переговорів, як голова
незалежної держави. Він не дуже любив ділитися територією або владою - тому в'єтнамські війська незабаром завдали удару
по французам та почалася війна у В'єтнамі. Французи програли. В 1954 році в
Женеві відбулася конференція, оформили розділ В'єтнаму по 17 паралелі.
 |
| Солдати "В'єтконгу" |
В 1955 Хо Ши Мін розпочинає аграрну реформу і
створення професійної армії - однієї з найбільш численних і навчених в Азії.
Постійне військове втручання Північного В'єтнаму у справи Півдня стало причиною
висадки американських військ у південному В'єтнамі. Розпочався черговий виток
війни, який прославився легендарної «стежкою
Хо Ши Міна». Про неї й до сьогодні сперечаються
історики і будівельники багатьох країн. Багато пояснюють поразку однієї з
найсильніших армій в світі, американської, від напіводягнених дикунів, саме
існуванням цієї секретної дороги. Ця стежка (або «шосе № 559») пов'язувала
підпільників Південного В'єтнаму з їх базами в Північному. Вона була прокладена
по непрохідним джунглями, мисливським стежках за допомогою таких примітивних
знарядь як мотики, лому, мачете. Колись, в 1959 році, вона являла собою
звивисті стежки, по яких горяни перетягували по деталях гармати та ракети. У
1965 році стежка Хо Ши Міна перетворилася на кілька паралельних магістралей, по
кожній з яких цілком вільно могла проїхати важко навантажена вантажівка. Уздовж
дороги був протягнутий і телефонний зв'язок - 12 тисяч кілометрів проводів на
шість тисяч абонентів на різних кінцях воюючою країни... Особливість «стежки»
полягала в тому, що вона весь час працювала, її ніяк не могли знайти вороги.
Американська авіація скинула більше
трьох мільйонів бомб, використовувалася спеціальна техніка (сейсмічні
датчики), напалм, постійні бомбардування, обстріл з літаків і вертольотів,
висадка десантників. Все було марно. А до 1975 року «стежка» включила в себе і
нафтопровід, загальна довжина якого (разом з фальшивими, прокладеними для
маскування) склала понад три тисячі кілометрів...
 |
| Тропа Хо Ші Міна |
Хо Ши Мін помер у столиці Північного В'єтнаму
Ханої 2 вересня 1969, не доживши трохи до 80-ти років. На його честь було
перейменовано місто Сайгон. Для тіла самого шанованого вождя був побудований
величний мавзолей, куди і зараз подивитися на забальзамоване тіло Хо Ши Міна
водять школярів, провінційних партійних активістів та іноземців. У Москві до
цих пір існує площа Хо Ши Міна з великим зображенням в'єтнамського лідера, у
1980 до 90-річчя «з дня народження діяча в'єтнамського та міжнародного
комуністичного і національно-визвольного руху Хо Ши Міна» була випущена поштова
марка СРСР
Хо Ши Мін помер, але справа його живе,
правда зараз в Україні поняття «в'єтнамець» асоціюється не з відважним
партизаном, що волочить по джунглях 80-кілограмову ракету «земля-повітря» та
перемагає американських
солдат-окупантів, а з брудними ринками, одноразовими кросівками і нудотним
запахом розчинної локшини.
Тимур Яровський
