вівторок, 18 червня 2013 р.

Десять заповідей нацкома

1. Протестуй при кожній ліпшій можливості. Бунт має рацію!

2. Не корись жодній владі, навіть тій, що назве себе націонал-комуністичною. Такої влади не буває.

3. Не принижуй інші нації, але й не дай їм нав'язати своєї правди.

4. Бережи мову, культуру і історію власного народу. Тобі є що втрачати крім своїх кайданів!

5. Не впадай ні в "праві" упередження, ні в "лівий" догматизм. Готових рішень немає.

6. Не будь патріотом-державником. Державні кордони - фікція, національні кордони - закон.

7. Не знай ні дружби, ні кохання з представниками панівного класу. Не красиво розкуркулювати і вбивати близьких.

8. Твоя зброя - креативність. Не дай ні понурості, ні ліні забрати в тебе цей дар.

9. Вір не провідникам, а товаришам.

10. Не шкодуй для Справи ні грошей, ні сили, ні часу. Поки Мета не досягнута, ти все одно втрачатимеш їх на користь своїх ворогів.

Хо Ши Мін - в'єтнамський революціонер, патріот і державний діяч, перший вождь соціалістичного В'єтнаму, один з найвпливовіших політиків XX століття.

Хо Ши Мін
Народився майбутній вождь 19 травня 1890 десь у провінційних джунглях колоніального французького В'єтнаму в сім'ї небагатих селян. Закінчивши школу, він став працювати шкільним учителем, а потім відправився в Сайгон освоювати нові професії. Авантюрист і романтик, він не любив сидіти на одному місці. У 1911 році молодий Хо відправляється до Європи на французькому кораблі в якості звичайного матроса. Пізніше він працював коком на різних судах, навіть побував  декілька раз в Америці. У Лондоні він працював на кухні гриль-бару готелю «Карлтон». Але почалась Перша світова війна, і хитрий молодий в'єтнамець відправляється не на поля битв, а перекочовує до Франції, де примикає до французьких лівих угруповань. Французька преса починає друкувати його перші опуси -- «Мир - хатам! Війна - палацам! В'єтнам - в'єтнамцям! ». Тоді він звався Нгуен Ай Куок (що означало - Нгуен-патріот). Весь цей час невтомний Нгуен освоює нові заняття - працює водієм, садівником, двірником, ліфтером, помічником фотографа. Пам'ятайте подвиги Гасконської вискочки Д'Артаньняна? Куди йому до простого двірника в'єтнамського Хо Ши Міна - в 1919 році, у Версалі при підписанні мирного договору між світовими державами, бідний, нікому невідомий і офіційно нікого не представляючий Хо, звернувся до керівників держав-переможниць Першої Світової війни з вимогою (!!!) представити свободу народам Індокитаю (знаменитий «Зошит вимог в'єтнамського народу»). Його не зуміли посадити у в'язницю, але й свободу народам звісно теж не дали. Щоб не втратити життєвий тонус, Хо вступає в щойно організовану французьку компартію (у самому В'єтнамі про комунізм в ті часи і не чули). У 1921 році з друзями створює антиколоніальний союз і друкує безліч статей про пригнобленні народи. Їх з цікавістю читають французькі бідняки і поліція. Але Хо бачить, що толку за великим рахунком - нуль, йому вже за тридцять, і настав час робити великі справи.

Єдина країна, яку в той час хоч якось цікавила світова революція і колоніальний рух, була СРСР. Хо прибув до Москви в 1923 році, і ось тут і настав його час. Вже наступного року він бере участь у 5-му конгресі Комінтерну, проходить «курс молодого бійця» і вивчає тактику революційної боротьби ( «гвинтівка народжує владу»). Здібного учня відправляють з відповідальним завданням назад до Азії - з 1925 по 1927 рік він працює перекладачем у радянському консульстві в Кантоні (Китай). У ті роки там жило безліч в'єтнамців і товариш Хо організовує «Товариство революційної молоді В'єтнаму », а трохи пізніше - на пару з індійському комуністом М. Роєм, створює «Лігу поневолених народів». Далі Комінтернівського "Штірліца" відправляють в Таїланд, потім до Гонконгу. У 1930 році створюється комуністична партія В'єтнаму, яка за наполяганням Комінтерна розширюється до компартії Індокитаю. Пік тодішньої кар'єри Хо - керівництво Східним Бюро Комінтерну на Третьому з'їзді комуністичної партії Південних морів у Сінгапурі. Потім знову Гонконг, Шанхай та втеча в СРСР. У 1934-38 він навчається в Москві, в комуністичному університеті  - а йому самому було вже під п'ятдесят.  Сам Хо Ши Мін написав посібник «Досвід російських і китайських партизан»  та історію В'єтнаму у віршах.

В біографії цієї людини вражає неймовірна успішність і вражаюча здатність скористатися ситуацією. Він зумів вціліти в СРСР під час великої сталінської чистки. Він більше двадцяти разів міняв професії, збігав, особливо ніде не затримуючись, з більш ніж 30 тюрем, був неодноразово засуджений до смерті, і навіть заочно похований, такий собі невловимий вєтнамський «Джо». Хо Ши Мін міняв свої імена та прізвища понад 100 разів. Останній раз йому це допомогло в 1945 році, коли після капітуляції Японії і до повернення французьких військ, країною правив імператор Бао Дай. Він відрікся від престолу, дізнавшись, що новий лідер повстанців Хо Ши Мін і невловимий партизан Нгуєн Ай Куок насправді одне і теж лице. Очоливши новий уряд, Хо відправився в 1946 році до Франції для переговорів, як голова незалежної держави. Він не дуже любив ділитися територією або владою -  тому в'єтнамські війська незабаром завдали удару по французам та почалася війна у В'єтнамі. Французи програли. В 1954 році в Женеві відбулася конференція, оформили розділ В'єтнаму по 17 паралелі.

Солдати "В'єтконгу"
В 1955 Хо Ши Мін розпочинає аграрну реформу і створення професійної армії - однієї з найбільш численних і навчених в Азії. Постійне військове втручання Північного В'єтнаму у справи Півдня стало причиною висадки американських військ у південному В'єтнамі. Розпочався черговий виток війни, який прославився легендарної  «стежкою Хо Ши Міна». Про неї  й до сьогодні сперечаються історики і будівельники багатьох країн. Багато пояснюють поразку однієї з найсильніших армій в світі, американської, від напіводягнених дикунів, саме існуванням цієї секретної дороги. Ця стежка (або «шосе № 559») пов'язувала підпільників Південного В'єтнаму з їх базами в Північному. Вона була прокладена по непрохідним джунглями, мисливським стежках за допомогою таких примітивних знарядь як мотики, лому, мачете. Колись, в 1959 році, вона являла собою звивисті стежки, по яких горяни перетягували по деталях гармати та ракети. У 1965 році стежка Хо Ши Міна перетворилася на кілька паралельних магістралей, по кожній з яких цілком вільно могла проїхати важко навантажена вантажівка. Уздовж дороги був протягнутий і телефонний зв'язок - 12 тисяч кілометрів проводів на шість тисяч абонентів на різних кінцях воюючою країни... Особливість «стежки» полягала в тому, що вона весь час працювала, її ніяк не могли знайти вороги. Американська авіація скинула більше  трьох мільйонів бомб, використовувалася спеціальна техніка (сейсмічні датчики), напалм, постійні бомбардування, обстріл з літаків і вертольотів, висадка десантників. Все було марно. А до 1975 року «стежка» включила в себе і нафтопровід, загальна довжина якого (разом з фальшивими, прокладеними для маскування) склала понад три тисячі кілометрів...

Тропа Хо Ші Міна
Хо Ши Мін помер у столиці Північного В'єтнаму Ханої 2 вересня 1969, не доживши трохи до 80-ти років. На його честь було перейменовано місто Сайгон. Для тіла самого шанованого вождя був побудований величний мавзолей, куди і зараз подивитися на забальзамоване тіло Хо Ши Міна водять школярів, провінційних партійних активістів та іноземців. У Москві до цих пір існує площа Хо Ши Міна з великим зображенням в'єтнамського лідера, у 1980 до 90-річчя «з дня народження діяча в'єтнамського та міжнародного комуністичного і національно-визвольного руху Хо Ши Міна» була випущена поштова марка СРСР

 Хо Ши Мін помер, але справа його живе, правда зараз в Україні поняття «в'єтнамець» асоціюється не з відважним партизаном, що волочить по джунглях 80-кілограмову ракету «земля-повітря» та перемагає  американських солдат-окупантів, а з брудними ринками, одноразовими кросівками і нудотним запахом розчинної локшини.


Тимур Яровський