Що таке націонал-комунізм ?

     Багато людей зіткнувшись з поняттям «націонал-комунізму» не розуміють його значення та поєднання двох, здавалося б протилежних та взаємовиключаючих ідеологій та суспільно-політичних напрямків.  Для розуміння націонал-комунізму, с початку треба дати визначення націоналізму та комунізму.

     Отже що таке націоналізм? 

      Націоналізм - ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як найвищої форми суспільної єдності та її ний рух, націоналізм прагне до відстоювання інтересів національної спільноти у відносинах з державною владою. У своїй основі націоналізм проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність і роботу на благо власного народу, об'єднання національної самосвідомості для практичної захисту умов життя нації, її території проживання, економічних ресурсів , моральних та культурних цінностей.

       Головною в націоналізмі є ідея державності та незалежності, самостійності. Але держава — не самоціль, а форма й засіб організації повноцінного життя народу. Народ, у свою чергу, — це не тільки корінний етнос, а й усі етнічні меншини. І дійсний (а не змішаний із шовінізмом, з його намаганнями довести виключність та зверхність «своєї» зростаючої етнонації) націоналізм обстоює право на, державність усіх (як корінних, так і некорінних) етнічних угруповань народу. Коли мета перетворення певного народу на державну націю вже досягнута, націоналізм тим самим остаточно виконує свою історично-конструктивну роль і від нього має залишитися лише патріотизм.

    Термін «націоналізм» був введений німецьким істориком культури Йоганном Готфрідом Гердером наприкінці 70-х років XVIII cтоліття. 

       Комунізм – суспільно–політичне вчення та політична ідеологія, заснована на ідеї спільної власності, суспільства загальної рівності та свободи. В суспільних відносинах комуністичне вчення наголошує на пріоритеті інтересів колективу над інтересами окремої людини, підкоренні людської особистості інтересам спільноти. Відчуження приватних інтересів особи в комунізмі починається зі скасування приватної власності на засоби виробництва, її експропріації. Комунізм як суспільна ідея набув популярності по-перше у країнах Західної Європи в середині XIX століття у колах інтелігенції та декласованної міської бідноти під час «буржуазних революцій». Ідея комунізму як політичного руху була сформульована К.Марксом і Ф.Енгельсом у «Маніфесті Комуністичної партії» в 1848 році та в пізніших працях.

Важливою складовою комуністичної ідеології є концепція інтернаціоналізму.

     Інтернаціоналізм - ідеологія, що проповідує дружбу і співробітництво між націями. Існують різні варіанти інтернаціоналізму: зокрема, пролетарський інтернаціоналізм у марксизмі позначає солідарність пролетарів різних країн у боротьбі проти експлуататорів. У марксистській соціально-класовій концепції інтернаціоналізмом вважався пролетарський інтернаціоналізм. Концепція заснована на твердженні, що капіталізм є глобальною системою, і тому робітничий клас повинен діяти як глобальний клас, якщо цей він хоче перемогти. Робітники повинні боротися в знак солідарності зі своїми колегами в інших країнах на основі загальних інтересів класу. Теоретичне обґрунтування та практичне втілення пролетарський інтернаціоналізм знайшов у ідеології марксизму-ленінізму. В наш час дуже часто представники лівих політичних течій, плутають інтернаціоналізм із космополітизмом, який на відміну від першого ставить інтереси усього людства над інтересами класу або нації. Космополітизм є провідником глобалізації, масової культури споживання, сприяє поширенню влади світового капіталу та сучасної форми імперіалізму, яка полягає в економічному домінуванні великих держав над малими.

    Розглядаючи усі визначення можна зробити висновок, що поєднання двох універсальних ідей – націоналізму та комунізму теоретично є можливим.  Націоналізм в його культурній, не радикальній формі може співіснувати із суспільно-економічною моделлю комунізму, та навіть доповнювати та посилювати її. Націоналізм, як і комунізм ставить інтереси суспільства вище інтересів індивіда. За націоналістичною ідеологією вищою цінністю є єдність нації, праця на її благо та відданість своєму народові. Такі ідеологічні принципи стають дуже корисними в будівництві соціалізму у поєднанні із принципом пріоритетності інтересів колективу над його окремими членами. Тобто таке поєднання в жодному разі не слід вважати  протиприродним, а навпаки – прогресивним, бо обидва принципа будуть грати позитивну роль у будівництві як національної держави, так і комуністичного суспільства, тому що таке поєднання буде вести до ще більшого зміцнення позицій колективізму та національної єдності. Але треба зауважити, що звісно далеко не будь який варіант націоналізму можливо поєднати з комуністичними ідеями, а тільки ті варіанти, що виключають шовінізм, вождізм та великодержавність. Тобто це повинен бути визвольний, культурний, лівий націоналізм, у їх  нерозривному поєднанні.  Український націонал-комунізм, що виник у 20-ті роки в рядах КП(б)У, включає в себе саме такі варіанти націоналізму. 

     Тепер розглянемо окремо ці три види націоналізму та їх роль на різних етапах пролетарської боротьби та будівництві соціалізму.

     Визвольний націоналізм. Визвольний націоналізм є ідеєю яка проголошує визволення нації від іноземного панування та створення власної державності. Сам по собі визвольний націоналізм  може мати певне класове та економічне забарвлення, тобто бути спрямований на визволення не тільки від іноземного політичного та економічного панування, але й на боротьбу проти капіталізму та будівництво соціалістичної держави. Визвольний націоналізм може поєднуватися із пролетарською боротьбою як міжнародною, так і всередині однієї нації, та може трактуватися як боротьба пролетаріату не тільки з іноземними окупантами, а й з панування національної буржуазної, або авторитарної  влади в країні.

      Культурний націоналізм. Культурний націоналізм - форма націоналізму, в якому нація визначається за загальною культурою. Культурний націоналізм робить акцент на національній ідентичності, що формується культурною традицією і мовою, але в жодному разі не на концепції загального походження або раси. Культурний націоналізм сприяє захисту національної культури від поширення або силового нав’язання іноземної культури. В наш час він виконував би роль своєрідного «щита» від поширення на території України культури масового споживання, що веде до виникнення безлічі суспільних та екологічних проблем.

      Лівий націоналізм. Лівий націоналізм — форма націоналізму, що заснована офіційно на рівності, народному суверенітеті і національному самовизначенні. Лівий націоналізм зазвичай дотримується антиімперіалізму, та є противником правого націоналізму і відхиляє расистський націоналізм і фашизм.

      Отже, націонал-комунізм є адаптацією класичної марксистсько-ленінської суспільно-економічної моделі до реальних етнокультурних особливостей того чи іншого народу. Адаптація сама по собі автоматично буде виражатися у визвольному (від іноземних загарбників або нац. буржуазії), культурному (збереження національної ідентичності) та лівому націоналізмі (створення соціальних гарантій та пролетарської нації). Таке поєднання правомірно було б назвати «народним комунізмом», тобто адаптацією комуністичної моделі економіки та суспільних відносин.

      Сама ідея національного комунізму спрямована на збереження національної ідентичності, на створення національної пролетарської єдності у боротьбі з національною буржуазією та об’єднання нації на принципі колективізму в один міцний народний «кулак». Кінцевою метою комунізму є безкласове бездержавне суспільство, і це не суперечить націоналізму, бо нації се одно збережуться.

     Першочерговою метою націонал-комунізму є створення пролетарської нації, що кинула виклик національній буржуазії та перемогла її у революційній боротьбі за звільнення. Нація повинна бути пролетарською, тому що більшістю кожної нації на Землі є пролетаріат! Нація – це пролетаріат, а пролетаріат – це нація. Пролетарям не потрібні паразити та буржуазні «повадирі», самовисуненні вожді  та диктатори, пролетаріат повинен бути вільним і сам давати собі раду шляхом встановлення прямої демократії да влади народних рад.

Наступною метою націонал-комунізму повинно бути включення національного пролетаріату до інтернаціональної боротьби за визволення пролетарів інших націй. Але у такій боротьбі не повинна насаджуватись чиясь національна, або уніфікована модель комунізму або тактика революційної боротьби. Національний пролетаріат під час революційної боротьбі повинен отримувати іноземну підтримку у будь якому вигляді, але будувати нову країну він повинен своїми власними національними руками.

      Націонал-комунізм не нова ідея, але сьогодні настав час про неї згадати, адже вона є українським винаходом та була б дуже ефективною зброєю у руках сучасного українського пролетаріату, що бореться за свою свободу та національну ідентичність.

Сергій Романовський