9 травня. Перемога та поразка

Ветеран Великої Вітчизняної війни

Шістьдесят восьма річниця перемоги країн антигітлерівської коаліції над Третім рейхом пройде за планом. Десь проїде «сталінобус», хтось подереться через червоний прапор, на одних телеканалах розкажуть про героїзм радянських вояк, на інших – про звірства «фащистских пособников». Одне спільне для акцій і заяв 9 травня – всюди цей день використовується як засіб політичної пропаганди.
 Не хочеться зупинятись на цілях цієї пропаганди, бо розслідування цього факту набили оскому не менше, ніж сам пафос свята. Хочеться звернути увагу лише на одне – дев’яте травня всім набридло в тому нещірому вигляді, в якому воно є. Свято перетворилось на якусь послугу по відношенню до ветеранів, тому що згадують про них тільки в цей день.
 Спробуйте зрозуміти, що сьогодні, коли вже немає в живих більшості фронтових товаришів, коли інформація про багате життя переможених ветеранів вермахту приносить розчарування, коли одні і ті ж обличчя вітають на мітингах і годують кашею дев’ятого травня, а десятого повертаються до роботи і урізають пільги – ветерану не до святкового настрою і не до гордості за подвиг. Всі розуміють фарс.
 Такий же фарс і в націоналістичному таборі. Націоналістам мати б гордості, і не клянчити «державного визнання» упівців. Героїзм УПА у боротьбі з імперіалізмом і великодержа
вним шовінізмом є беззаперечним для кожного свідомого українця, але капіталістичній державі точно не до них. Замість щорічних принижень перед державою на Покрову, краще гроші, витрачені на марші УПА, роздавати живим ще бандерівцям. А краще б відкладали на соціально-національну революцію, якщо організаторам ще актуальна така риторика…
 До речі, дивують з року в рік виступи на подібних заходах лівих активістів. Чи то данина традиції, чи то жага пропіаритись, але щось таки їх тягне 9 травня поговорити про «Велику перемогу» під прапором соціальної революції. 9 травня в жодному разі не має бути політизованим! Патріотичне свято відвідують навіть великі противники державного патріотизму і національної гордості (аж до ідей ліквідації націй і торжества космополітизму). «Перемога над фашизмом», «припинення міжнародної війни» - чуються доводи з їх вуст на користь свята.

Ветерани Української повстанької армії

 Але яка перемога може бути для народів, які з припиненням війни відчули третій голодомор, чергову експлуататорську п’ятирічку і нову хвилю репресій? Ніякої перемоги для звичайних людей не було – один тиран пішов, інший лишився і зміцнив свої позиції. Друга світова не була народною війною, народи в ній не виступали самостійною силою у боротьбі зі своїми гнобителями і експлуататорами, а були змушені воювати за них на боці різних ворогуючих сил. У всьому світі хіба що одна єдина Українська повстанська армія намагалась міжнародну війну перетворити на національно-визвольну і класову війну. «Ми, бандерівці, - борці за інтереси працюючих мас, а не оборонці експлуататорських клас. Ми є проти повороту в Україну, як поміщиків так і капіталістів. Ми є за суспільну власність на знаряддя і засоби виробництва. За побудову в незалежній українській державі безкласового суспільства, за справжнє знищення в Україні експлуатації людини людиною, за перемогу ідеї безкласового суспільства серед усіх народів. Ми за волю народів і людини! Геть гнобительську і експлуататорську систему! Хай живе національно- і соціально-визвольна революційна боротьба поневолених народів! Хай живе революційна боротьба працюючих мас за соціальну рівність і справедливість, за справжнє безкласове суспільство!» - пише ідеолог УПА – Петро Федун «Полтава».
 Хто не опинився в УПА – був вимушений обирати між двох імперіалістичних армій, в яких волею-неволею воював в інтересах експлуататорських держав і їх панівних класів. Таким чином перемогу у цій війні народ приніс не собі, а своїм гнобителям – верхівці «комуністичної» партії СРСР і капіталістам Заходу. Але так чи інакше, прості солдати які боролися з нацистською Німеччиною та гітлерівським антилюдським режимом, будь-то в рядах Червоної армії або УПА - боролись за свою землю, своїх рідних, за майбутні покоління та мир.

 Ми ні в якому разі не хочемо виступити проти факту героїзму солдат, яких геополітичні інтрижки Гітлера і Сталіна кинули в криваву бійню Другої світової, і не хочемо применшити їх подвиг, але ми проти погляду на війну з позицій державного патріотизму, і робимо крок до переосмислення подій 1939-45 рр. через призму класової боротьби.
 Бо насправді друга світова війна не закінчилась, вона триває і досі. І почалась вона задовго до тридцять дев’ятого року. Світова війна, єдина і неподільна на ніякі міжвоєнні часи, триває з того моменту, коли з’явилась приватна власність і узурпована влада. Цій війні тисячі років, і перед жорстокістю її основних антинародних сил – капіталістів - тускніє персональна тиранія Гітлера і Сталіна.
Про це треба пам’ятати всім, хто береться за червоний прапор соціальної і національної революції щоби назавжди припинити цю багатовікову війну.

Кенні Мельник