ЗМІ про нас

Націонал-комуністи: “Ми не вважаємо нашу ідеологію екзотичною” 

http://gaslo.info/?p=3843


Не зважаючи на те, що з моменту смерті Миколи Скрипника минуло більше 80-ти років, його ідеї переживають чергове відродження. Приклад цьому — виникнення формації під назвою Націонал-комуністичний фронт

Віталій ДУДІН, Анатолій СЕДОВСЬКИЙ, “Ліва опозиція”


Як відомо, в Україні пройшла 80-та річниця загибелі Миколи Скрипника — видатного наркома освіти, що віддав життя, поєднуючи справу національного визволення та комуністичної перебудови суспільства. Та не зважаючи на те, що смерть більшовика-українізатора залишилась у далекому минулому, його ідеї схоже переживають чергове відродження. Приклад цьому — виникнення формації на Сході України під назвою Націонал-комуністичний фронт, яка разом з іншими лівими взяла участь в організації цьогорічної акції вшанування пам’яті М.Скрипника у Харкові.

Що таке НКФ і чому цім хлопцям стільки уваги? Поки що вони підірвали соціальну мережу «Вконтакте.ру» цікавим візуальним контентом, «кошерним» «троллінгом» у інтернет-диспутах, та сміливою спробою винайти новий ідеологічний напрямок, вільний від того що вони вважають лівим та правим ухилом, та при цьому не надто зближаючись с т.з. «третім шляхом» (під цим постмодерністським вінегретом часто ховаються як латентні расисти, так і відверті путіністи). Деякі з них, будучи у минулому прихильниками партії ВО «Свобода» сьогодні констатують ще більше «поправіння» цієї партії, а своїми історичними попередниками вважають навіть «Чорних пантер». Активістів ЛГБТ-руху, за звичкою вони продовжують критикувати, але вже за… байдужість до класової боротьби. Завважу на досвіді власного знайомства — не все так безнадійно, як можуть подумати ліві, і не все так незвично, як можуть подумати праві. Так, на відміну від деяких пост-сталіністських соціалістів Харкова, хлопці з НКФ знайшли в собі бажання і терпіння відсидити останню ітерацію Феміністичних Студій Анни Шаригіної, повну незвичних для їх субкультурного бекграунду тем. Вже той факт що вони ні з ким там не побилися, зблизив їх з прогресивною лівою, та віддалив від «зонівськихпанятть» націонал-консерваторів. Проте, поки не зрозуміло від яких саме «традиційних» цінностей самі хлопці бажають відмовитися — є ненависть до капіталізму, та немає до деяких породжених ним інституцій, є жага егалітарного суспільства, але ж і «поруліть тоже хочеця»… Але пацієнт, безумовно, скоріше живий, аніж мертвий.



Не будемо приховувати, що на даному етапі «Ліва опозиція» вважає своєю метою не створити
На питання GASLO.INFO про свої переконання та бачення майбутнього відповідають активісти НКФ Микола і Сергій.

—————–

– На досвід яких історичних рухів, партій та організацій Ви орієнтуєтесь?

– Микола: На всіх, хто, на нашу думку, виступав за соціальне і національне визволення народу. З українських це: Українська народна партія (Миколи Міхновського), боротьбисти, укапісти, махновці, партизани Холодного Яру, Комуністична партія Західної України, Українська повстанська армія. Із всесвітньо відомих рухів хочеться згадати ІРА, ЕТА, і навіть Партію чорних пантер.

Ідеї перелічених українських рухів в тій чи іншій мірі можемо назвати націонал-комунізмом, і ми є їхніми ідейними послідовниками.

– Як би ви охарактеризували напрям розвитку України, якою ви бачите роль в суспільстві до та після соціалістичної революції? Якими є невідкладні завдання соціалістичної революції?
комфортні умови для перебування НКФ у лівому русі, а, навпаки, створити можливість для полеміки, в ході якої їхні консервативні упередження зітруться в порох заради наближення революційної перспективи… Отож, ближче до справи!


– Сергій: Ми бачимо роль суспільно-політичних рухів взагалі, відштовхуючись від сьогодення, в консолідації народно-патріотичних сил, що є опозиційними по відношенню, як до правлячої олігархічної верхівки, так і до буржуазної опозиції в парламенті. Звісно ж на одному рівні з першим завданням, як першочерговим, ми ставимо пропагування та поширення ідей соціалізму та безкласового національного суспільства (націонал-комунізму). Об’єднання суспільства коло цих ідей та ідеї національної єдності, ми вважаємо найголовнішим завданням не тільки нашого, а й будь якого опозиційного руху, що не займається популізмом та демагогією, що не ставить в центрі своєї, так би мовити, політичної діяльності, тільки історичну складову своїх ідей та їх поширення. Тобто сучасні українські суспільно-політичні рухи повинні зосереджуватися як на національно-об’єднуючих факторах, так і на актуальних проблемах сьогоденнях, зокрема, на питаннях соціальної сфери.

Що стосується революції, то вона, на наш погляд, повинна мати народний характер (революція «знизу»), а не бути кимось замовленим на американські гроші переворотом. Невідкладними завданнями революції мають бути в першу чергу вирішення таких питань як: усуспільнення засобів виробництва; технічне переоснащення підприємств, встановлення радянської влади на рівні підприємств і територіальних громад, здобуття енергетичної незалежності України; прийняття нової, соціалістичної, конституції; відміна кабальних кодексів і скасування буржуазних реформ; реорганізація МВС; введення безкоштовної вищої освіти, яку також треба реформувати.

– Яке ваше ставлення до радянської епохи?

– Микола: Негативне. Хоча СРСР і кращий варіант, ніж його попередниця – Російська імперія, але він дуже швидко виродився в таку саму імперію. Я навіть не хочу загострювати увагу на трагедіях, розмови про які всім вже давно набили оскому. Але просто погляньте, що «совок» зробив з менталітетом людей всього лише за 70 років – повне пригнічення власної гідності, рабська покірність і «стукацтво». Хіба такі «чесноти» можуть розвиватись у вільному суспільстві?


– Чи є ваш націонал-комунізм повторенням готових штампів чи це творче переосмислення досвіду минулого? Чи вважаєте ви що набір ідей націонал-комуністів 20-их років зберігає свою актуальність щодо усіх питань?

– Сергій: Наші ідеї беруть за основу український націонал-комунізм, але ми намагаємося розвивати цю течію спираючись на сьогодення. В 20-ті роки націонал-комунізм не мав навіть назви, це була не окреслена політична течія в КП(б)У, яку затаврували, як опортуністичну та назвали націонал-ухильництвом. Тоді не було можливості розвивати ці ідеї і тим більш здобути незалежність України від Москви. Сьогодні ж є всі можливості надати націонал-комунізму унікальні особливості, та зробити цю ідею дійсно самостійною та ідеологічно оформленою. Члени КП(б)У, які вболівали за українську незалежність та українську культуру не називали себе націоналістами, інакше це б прирекло їх на неминучу загибель. Ми ж в повній мірі додаємо до класичного марксизму націоналістичні ідеї, що спираються на народний патріотизм. Націонал-комунізм стоїть на перехресті двох течій – комуністичної та націонал-революційній, тому його можна відносити як до першої так і до другої політичної платформи. В нашій країні дуже поширені ідеї національної ідентичності та соціальної справедливості, тому ми вважаємо, що націонал-комунізм, як політичний напрям, відповідає інтересам сучасного українського суспільства.

– В чому вбачаєте причини занепаду української культури?

– Сергій: Занепад національної культури ми пов’язуємо з агресивним насаджуванням комерційної культури споживання, та слабким розвитком національних культурних інституцій, що не мають належного державного фінансування. Прямо кажучи, владі, яка сама є капіталістичною, економічно не вигідно розвивати українську культуру, на ній сьогодні не можна заробити мільйонів. Занепад національної культури прямо пов’язан із лібералізмом, виходить що в сучасній Україні, долю її культури вирішує ринок.

– Як ми бачимо, що ви протиставляєте споживацькій капіталістичній масовій культурі іншу, зокрема, національну українську. Ви дійсно вважаєте, що пропаганда української культури сьогодні є мобілізуючим фактором у боротьбі за соціальну революцію? Чи можливо актуальнішою є українізація лівої культури?

– Сергій: Національна українська культура, тобто культура яка є традиційною, зараз потребує модернізації та осучаснення, задля її поширення, щоб вона була затребувана. Національна культура теоретично може поєднуватися також і з лівою культурою.

Національна культура зараз є чи не єдиним мобілізуючим, чи об’єднуючим чинником в суспільстві. Згадайте, наприклад, кількість мітингів про питання державної мови, або присвячені тому ж Тарасу Шевченко. Багато людей не цікавляться політикою, або втомились слухати брехливих політиків, тому звертають увагу на те, що не є політичним, але є загальнонаціональним. Якщо політика розділяє людей, то спільна культура та мова їх об’єднує (якщо бути точним, то спільна мова об’єднує лише певну частину суспільства, — прим. GASLO.INFO).

– Ви могли б себе означити, як праві чи ліві? Якщо ліві, то чому для вас характерне зверхнє ставлення до сучасного антифашизму, який часто виступає формою самозахисту від ультраправих? Адже за уникненням прямих відповідей на ці питання може частково стояти не бажання наражатись на додатковий ризик.

– Микола: Ми ніколи не приховували, що класифікуємо себе як лівих. Якщо брати класичну, а не сучасну трактовку «лівого» і «правого», то ми найсправжніші ліві. Проте через сьогоднішню плутанину, коли в «лівих» себе часто записує навіть Партія регіонів, цей поділ втратив актуальність, і вже мало кому цікаво, праві ми чи ліві. Головне, як ми ставимось до національного питання і питання революції.

Щодо антифашизму, то мені складно зрозуміти, як лекції, конференції і участь в ЛГБТ акціях може бути «формою самозахисту від ультраправих». Навпаки, не раз бачив, що такі «акти самозахисту» лише провокували ультраправих на нові напади на соціальних активістів.
Мені просто здається, що загравання з антифашизмом – ні що інше, як намагання лівих приручити субкультуру антифа для масовки. Але ми не підтримуємо субкультуризацію політики (Як правило, зведенням антифашизму суто до ЛГБТ-тематики займаються ультраправі, які замовчують загальну спрямованість цієї ідеології — усунути будь-які протиріччя у суспільстві, окрім класових і, власне, загострити соціальне протистояння. До того ж незрозуміло, чому боротьба проти реальних проявів фашизму ототожнюється з субкультурністю, адже з точки зору обивателя до неї можна занести і будь-яку ідеологічну ангажованість, — прим. GASLO.INFO).

– Чому Ви вийшли з націоналістичного табору та як оцінюєте динаміку його розвитку?

– Микола: Не дуже вірно буде сказати, що з націоналістичного табору ми вийшли. Ми все одно є націоналістами, так само, як є і комуністами. Більше того, НКФ ще й долучив деяких людей до пролетарського націоналізму і народного патріотизму, так як більша частина наших учасників – вихідці не з «правого руху».

Щодо динаміки розвитку націоналізму, то про неї сьогодні не може бути і мови. Це не розвиток, це популярність, і не слід плутати. Той націоналізм, який сьогодні популяризується разом із зростанням однієї відомої де-юре націоналістичної партії, тільки деградує, правішає, консервується. У них був цікавий момент полівіння роки 2-3 тому, але це вже історія.

– Стосовно ваших програмних тез. Наскільки ми розуміємо, ви, зокрема, проголошуєте «меритократію» – тобто «владу гідних»?

– Сергій: Так, під меритократією ми розуміємо лідерство в суспільстві не найбагатших, як сьогодні, а найталановитіших, людей, які є фахівцями в різних областях знань. Тобто при безкоштовній освіті кожен має право та можливості стати великим фахівцем, або науковцем, а такі люди будуть автоматично виділятись на фоні інших, завдяки своїм інтелектуальним якостям та прагненню до знань. Ми вважаємо, що такі люди мають повне право займати керівні посади, та направляти розвиток соціалістичної республіки. За меритократичним принципом буде формуватися справжня, інтелектуальна еліта, а не фінансова.

Соціалізм, в умовах, коли народу треба делегувати свою владу (наприклад, в законодавчі органи), по суті і є меритократією, адже громадяни, обираючи депутата, обиратимуть кращого серед рівних, того, кого поважають, і вважають гідним представляти їх інтереси. Сьогодні ж вони обирають тих, хто звільнить їх з роботи в разі поразки на виборах, або просто того, кого нав’язали ЗМІ (здається, що поділ громадян на «більш гідних» і «менш гідних» веде до посилення нерівності та може виступати обгрунтуванням навіть для узурпації влади. І так зрозуміло, що народ буде робити вибір на користь компетентніших представників, а їхня змінність є запорукою розвитку. Відзначимо, що в сучасній Україні існує навіть Меритократична партія, яка ототожнює заможність і природні здібності, — прим. GASLO.INFO).

– Можу помітити у вас певну «зацикленність» на такій некласовій ознаці, як сексуальна орієнтація. Відзначу, що для справжніх революціонерів — більшовиків — гомофобія була цілком неприйнятною. Окрім опору русифікації вони вели принципову боротьбу проти криміналізації сексменшин. В чому полягає ваша критика ЛГБТ з лівих позицій? Ви проти сексорієнтації, її пропаганди або ж її пропаганди за гранти? Не вважаєте, що ця тема важлива лише для релігійних фанатиків, а не простих робітників?

– Микола: Дуже дивно, де це ви у нас знайшли таку «зацикленість». Ми, на скільки я пам’ятаю, взагалі не піднімали це питання, не писали статей, і не розробляли агітації на цю тему. Все що було – це один або два репости в соціальній мережі проти ПРОПАГАНДИ гомосексуалізму. Бо все, на що спрямований рух ЛГБТ сьогодні – це на здобуття права вільно висвітлювати в суспільстві подробиці свого сексуального життя. Це, мабуть, настільки важлива проблема, що поряд із нею питання етнічної злочинності і закриття українських шкіл на Донбасі мають почекати (ми помилково гадали, що поділ злочинності на «етнічну» та «нормальну» помічають лише у МВС, — прим. GASLO.INFO).

До речі, захищаючи свої актуальні права, ЛГБТ часто йдуть на співпрацю з буржуазією. Тому соціалістів сьогодні має турбувати не уявна гомофобія, а якраз таки байдужість сексменшин до класових ознак.

Нажаль, ця тема сьогодні турбує не тільки релігійних фанатиків, вона ще й дуже популярна в народі (який в переважній своїй масі є консервативним). Тому, на наш погляд, співпраця з ЛГБТ — це не тільки річ некорисна і неактуальна, але ще й шкідлива.

– Чи вважаєте ви, як марксисти, націю — історичним утворенням або ж подібно
ідеалістам вважаєте її вічною цінністю? Також згідно ваших заяв, ви відкидаєте марксизм у національному питанні. Хіба В.Ленін та І.Дзюба не дали відповіді на національне питання з марксистських позицій?

– Сергій: У національному питанні ми стоїмо на своєму, об’єктивному розумінні поняття «нація». Ми в повній мірі не сприймаємо тлумачення а ні марксистського, а ні ідеалістичного. Для нас нація – це культурно-політична, соціально-економічна та духовна спільнота, що має спільну історію та мову. Але нація не може бути вписана тільки у територіальні межі національної держави. Тобто люди, що проживають в еміграції, скажімо в Америці або Росії, і мають українське походження та знають українську мову, поважають культуру – є українцями. Нація сама по собі не має класового характеру. Тобто в капіталістичному суспільстві нація розділена на класи і не може мати певного класового відтінку, а при безкласовому їх не існує. У творенні нації може бути задіяна як буржуазія, так і селянство або пролетаріат. Це питання потребує конкретики. Також ми стоїмо і на класових позиціях розуміння нації, але нації пролетарської. Ми вбачаємо у розумінні національної спільноти, таку національну спільноту, яка не має конфліктів в собі. Тобто ми розділяємо панівний клас буржуазії (наймачів) та пролетарський (найманців) всередині нації. В противагу буржуазного національного єднання, тобто класового примирення, ми виділяємо ідею безкласової єдності нації, як вищу мету до створення гармонійного суспільства, що об’єднується навколо спільної мети. Наймачі, які мають експлуататорський характер по відношенню до пролетарів, по свої класовій природі суперечать цій ідеї, та роз’єднують націю, використовують працю своєї ж національної спільноти за для своїх егоїстичних цілей. Таким чином, вони ставлять себе над національною спільнотою, тобто поза нацією, коли їх егоїстичні інтереси суперечать інтересам нації.

– Чи не боїтесь відверто використовувати комуністичну та соціалістичну символіку та риторику, стосовно якої в нашій країні повно упереджень? І навпаки — чи не боїтесь ви ототожнення з нацистами, розміщуючи тексти окремих представників німецького націонал-соціалізму?

– Микола: У нашого народу взагалі багато ще упереджень, тому людям лякливим краще взагалі в суспільно-політичні речі не лізти. Проте ми налаштовані рішуче на те, щоби знайти якомога більше однодумців без передсудів і комплексів, а для цього треба не боятись декларувати всі наші ідеї, називати всіх наших попередників і комбінувати символи, які милі нашим серцям.

Ми просто хочемо, щоби націоналісти зрозуміли різницю між соціалізмом і сталінізмом, а ліві вже не асоціювали НС виключно з Гітлером (сумніваємось, що Отто Штрассер з його клерикалізмом, антисемітизмом та намірами вести війну проти «буржуазного Заходу» у союзі зі Сталіним виступав здоровою альтернатива гітлеризму, — прим. GASLO.INFO).

– Не боїтесь, що з такою екзотичною ідеологією вас спіткає доля НБП і ви постанете перед вибором: або міні-секта, або непроговорювання політичних позицій і об’єднання маргіналів?

– Микола: По-перше, ми не вважаємо нашу ідеологію екзотичною. Націонал-комунізм зароджувався в Україні ще сто років тому. По-друге, ми не тішимо себе надіями, що ось-ось іще трошки, і ми, нацкоми, зробимо революцію. Революцію в Україні зробить не НКФ, а український народ, і наша мета — лише допомогти йому в цьому. Також ми не мріємо після революції влаштувати в Україні свою партократію, бо це суперечить нашим ідеалам суспільства. Тому, навіть якщо у нас щось піде в бік окреслених вами перспектив – не страшно. Головне за цей час максимально примирити націоналізм із комунізмом і зламати якомога більше стереотипів, і справа наша колись буде продовжена. В цьому плані приклад НБП дуже доречний.

– Чи вважаєте ви, що ваші ідеали можуть бути реалізовані в рамках більш широкого соціального, профспілкового чи лівого руху?

– Микола: Ми працюємо над тим, аби інші рухи, якщо і не перейняли ідеї націонал-комунізму, то хоча б ставились до нього більш лояльно. Це одне з першочергових завдань нашої сьогоднішньої дискусії з іншими представниками лівого руху.

– Як ви оцінюєте сучасну КПУ — як перешкоду вашій діяльності чи, навпаки, чудовий фон для того, щоб якісно контрастувати?

– Сергій: Комуністична партія України, в тому виді в якому вона зараз існує, дійсно може бути лише поганим прикладом, та чудовим фоном для нашого, або якогось іншого комуністичного руху. Перешкодою ми її не вважаємо, тому що наша діяльність спрямована на іншу соціальну групу – молодь, а не на літніх людей ностальгуючих за радянськими часам. Ми більш сучасні та радикальніші, та протиставляємо революцію – реформізму, ідеї – бізнесу та владі.

3 коментарі:

  1. Товариші чи можу я вас побачити в якихось соц мережах

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Націонал-Комуністичний Фронт:
      Вконтакте : https://m.vk.com/nkfront
      В додатку: Askfm https://ask.fm/NKFront

      Видалити
  2. Доброго дня, а у вас є канал в телеграмі?

    ВідповістиВидалити