пʼятниця, 10 січня 2014 р.

Революція та пропозиції


За останні роки в Україні з'явилося дуже багато революційних антиурядових організацій. Деякі продовжують свою діяльність, деякі вже розпалися, деградували чи зовсім зникли. Їх переважна кількість базуваласть на субкультурних молодіжних рухах, які знаходяться й досі дуже далеко від розуміння таких речей як політика, економіка, соціальна сфера. Одиниці з цих рухів пропонували якісь реальні схеми дій, реальні програми здійснення тієї революції та розбудови нової української держави. Але ці рухи згодом втратили свою силу через великий відтік людей в інші, маргинальні або взагалі реакційні, рухи. Постійні розколи, жага лідерів до влади та керування людьми, або просто перехід, в силу свого віку, неосвічених молодих людей на реакційні позиції, роблять будь яку революцію або ж народний бунт чи локальний спротив в містах неможливим. Більше того усі ці рухи є молодіжними та спрямовані на молодь, яку вони рясно годують дешевим популізмом на різні теми. Частіше за все їх популізм базується на усіляких історико-культурних аспектах. Така діяльність сама по собі є шкідливою, бо відвертає увагу тієї ж молоді від реально існуючих соціально-економічних проблем. До того ж, була і є, практично відсутньою реальна, справедлива та продумана критика влади або партій. Антивладні виступи починаються та закінчуються на дитячих картинках в інтернеті або графіті на вулицях. Це смішно та сумно водночас. Тобто виявляється, що рух, який позиціонує себе як революційний, як пропонуючий новий, діалектично обумовлений соціально-економічний устрій, буквально розбудову нової небачаної держави чи бездержавного устрою, займається дрібним хуліганством. Прикро й те, що молоді люди приєднуються до таких рухів, але заради чого? Більшість зовсім не бачила в очі своїх товаришів, не приймала участі в акціях, хтось приєднується лише заради стадного інстинкту та заради приналежності до якоїсь елітарної групи у суспільстві. Так звані "революційні" суспільно-політичні рухи є ні що іншим, як звичайними молодіжними субкультурами, в які можна вступити та вільно піти, коли набридне. Товариші, так справи не робляться, у такий спосіб існування ніколи жоден з рухів не збере навколо себе достатньо людей, чи хоча б приверне до себе увагу суспільства. Тому, люди які дійсно бажають щось змінити в країні, повинні починати реально працювати, в першу чергу працювати своєю головою, бо практично не існує ніяких реальних пропозицій щодо розбудови нового устрою, будь якого. 


Зараз, ми вважаємо, прийшов час починати діяти, але діяти зі зброєю у руках, і цією зброєю повинні бути адекватні, розумні, обгрунтовані пропозиції, які базуються не тільки на пустих гаслах із історії революційних рухів. Найближчим прикладом відсутності таких дій, є те що, на жодний євромайдан не прийшла жодна революційна організація та не сказала - "Ми проти інтеграцій, ми проти знищення вітчизняної промисловості, ми проти встановлення іноземного контролю, ми проти того, щоб українські робітники втрачали робочі міста". Жодна! Де та революція? Де ті робітники? Де ті великі розуми, що повинні вести революцію? Нема, але є дуже багато бовдурів, що кричать самі не знаючи що. 



Революція сама по собі, або від малювання смішних картинок не зробиться, ніхто нікуди не вийди, бо народ заляканий або ледажчий. Революція спочатку робиться в головах, а потім з тих голів виходить на вулиці, а якщо в головах порожньо, нема ідей, нема роздумів, то нічого й не буде. Маси не привернеш смішними картинками із Януковичем або опозицією, людям потрібні рішення. Тому давайте відкинемо субкультурщину, балаканину у соціальних мережах та почнемо дорослішати. Зараз потрібні дорослі люди з дорослими пропозиціями та реальними рішеннями.